.png)
У Вінниці табір для радянських військовополонених був організований у липні 1941 р. Спочатку полонених розмістили на території військового аеродрому, потім у військовому містечку кавалерійської дивізії. Сьогодні більшу частину території займає військова частина А2287. За утриманням полонених спочатку відповідала команда пересильного табору (дулагу) 152, яка підпорядковувалася 444-й охоронній дивізії Вермахту. У жовтні 1941 р. лівобережні області України (місто Вінниця у тому числі) перейшли до цивільної адміністрації Райхскомісаріату Україна. Відповідно, табір - в управління до команди стаціонарного табору (шталагу) 329, яка перебувала тут до 1 грудня 1943 р. Далі з відступом німецької армії полонені перейшли у підпорядкування команди дулагу 201, яка і здійснила евакуацію табору. У січні 1944 р. шталаг 329, як адміністративна одиниця, був ліквідований.
Радянські військовополонені Вінницького табору. 1941-1943 рр. © Приватна колекція М. Богарта, І. Ланового.
Чисельність бранців у Вінницькому таборі у різний час була від 10 до 20 тисяч. Відділи і робочі команди табору розташовувалися в Бердичеві, Гайсині, Гнівані Калинівці та інших населених пунктах. Полонені працювали на гранітному кар’єрі, цукрових заводах, селекційній станції, на споруджені ставки Гітлера “Вервольф”.
Радянські військовополонені на будівництві автобану поблизу Вінниці «Durchgangenstrassen», запланованого як головний транзитний маршрут для військового провіанту й персоналу. 1941-1943 рр. © Приватна колекція М. Богарта
Вінницький табір виконував функцію великого транзитного пункту вивезення полонених червоноармійців на територію Райху. У різний час тут перебували “високопоставлені полонені” генерали Іван Музиченко, Андрій Власов.
Розміщення табору для радянських військовополонених у Вінниці, насена на аерофотозйомку міста Вінниця 1944 р. © Приватна колекція М. Богарта.Мапу виготовив Леонід Леськов
На кожного військовополоненого мала заповнювалась спеціальна картка, але зазвичай реєстрували полонених в таборах на території Райху. Після війни більшу частину цих карток вилучили і перевезли до СРСР. Лише нещодавно вони стали доступні для істориків.
Персональна картка реєстрації військовополоненого Миколи Рибаченка, уродженця села Шура-Бондурівська Гайсинського р-ну, Вінницької обл. 1941 р. © Державний архів Вінницької області
Радянських військовополонених використовували для будівництва доріг.
У таборі був шпиталь (ревір) для поранених та хворих полонених. У листопаді 1941 р. німецьке військове командування дозволило організувати у місті ще 2 шпиталі, де військовополонені перебували в умовах звичайної лікарні. Один з них розмістили у Вінницькій психіатричній лікарні.
“Хворі військовополонені, що прибули до нашої лікарні пройшли ретельну санобробку. Їх постригли, поголили, вимили в теплих ваннах, поклали в чисті постелі. Кожний полонений має окреме ліжко з матрасом, подушкою, ковдрою і білим простирадлом. Температура приміщення має 13-14 градусів. Це температура нехолодна, але багато полонених просить більше тепла. [...] Крайній стан виснаження хворих примусив розробити і запровадити в життя строго витриманий план харчування з перших днів. Спочатку мусили давати хворим лише зовсім легку їжу ”